СЕРЕД ПОЛЯ Блакитними небо сія глибонями, Поля попід небом прослались безкрайні; Іду я обніжком,— шумлять колосками, Шумлять і хвилюють лани урожайні. Назад озирнуся,— ген далі високі Сіяють-мигочуть блискучі палати, І тільки що мріють у балці глибокій Убогі, обдерті, похилені хати. А передо мною за хвилями хвилі Аж ген до крайнеба пливуть без упину, Сіяють під сонцем, мов золото, спілі, Сіяють і плещуть, де оком не скину. Поля мої рідні, найкращії в світі, Багаті на силу, на пишную вроду, Засіяні хлібом і потом политі, Робітницьким потом мойого народу! Родючі та щедрі! в позлотисті шати Свого хлібороба могли б ви окрити,— Чого ж то так часто на йому ті лати, Чого ж то в тих хатах голоднії діти? Тими колосками, що, повні та спілі, Схиляються низько від зерна важкого, Кого в ріднім краї годуєте, милі, Куди ваша сила зникає, до кого? Хвилюються мовчки поля за полями, Сіріють у балці убогії хати І, високо знявшись, вгорі над хатками Блищать і лишають високі палати