РАНОК

Сонце вже сходить на небі високім,
Вбоге село червонить.
Серце, намучене довгою ніччю,
Ніби уже не болить.

Тихо іду я. Повітрям холодним
Дихати легко мені;
Серця не давлять понурії думи,
Сни опівнічні, страшні.

Сміливо йду я, і сила новая
Наче збудилась, встає;
Чую, як тихо тріпоче й радіє
Серце побите моє.

Серденько-серце! до праці нової
Час уставати і нам:
Вийдем без суму і радісно-гордо
Гляньмо в лице ворогам,—

Щоб не сказали, що сили немає
Встояти в лютій борні,
Щоб не сказали, що ми похилились
В грізно-захмарені дні!

1882.