РАНОК Сонце вже сходить на небі високім, Вбоге село червонить. Серце, намучене довгою ніччю, Ніби уже не болить. Тихо іду я. Повітрям холодним Дихати легко мені; Серця не давлять понурії думи, Сни опівнічні, страшні. Сміливо йду я, і сила новая Наче збудилась, встає; Чую, як тихо тріпоче й радіє Серце побите моє. Серденько-серце! до праці нової Час уставати і нам: Вийдем без суму і радісно-гордо Гляньмо в лице ворогам,— Щоб не сказали, що сили немає Встояти в лютій борні, Щоб не сказали, що ми похилились В грізно-захмарені дні! 1882.