ПІВДЕНЬ НА СТЕПУ

Супокій навкруг панує,  
Нерухомо степ лежить; 
Тирсу гнучкую й густую
Вітерець не ворушить.

Рівний поверх, як на морі...
Страшно-мертвий супокій... 
Тільки сонце на просторі
Ллє палючий промінь свій,

Що було живе — сховалось, 
Не почуєш голосів,        
Наче скрізь в степу,—здавалось,-
Янгол смерті пролетів...

1885.