ПІВДЕНЬ НА СТЕПУ Супокій навкруг панує, Нерухомо степ лежить; Тирсу гнучкую й густую Вітерець не ворушить. Рівний поверх, як на морі... Страшно-мертвий супокій... Тільки сонце на просторі Ллє палючий промінь свій, Що було живе — сховалось, Не почуєш голосів, Наче скрізь в степу,—здавалось,- Янгол смерті пролетів... 1885.