Ой під лісом, по тих луках Я блукаючи ішов; Ніс я в серці люті муки, Але щастя там знайшов. Як лілея чиста й біла І як рожа чепурна, Мене дівчина зустріла Й засоромилась вона. Але сонце так сіяло, Пісня з лісу так лилась, Віти пишні так кивали Нам кохано у той час, Що з дівчиною тією Розійтись ми не змогли і хвилини щастя з нею Вдвох тоді ми прожили. І зелені й пишні віти, І квітки зелені там Не могли на нас глядіти І не заздріти щоб нам. А вже ті пташки малюнькі!.. Ох! тоді не легко щось їм було, як поцілунки Там лічити довелось! І тепер пташкам співочим Все пішли такії дні, Що щодня їх заздрість точить. Проклянуть нас двох вони!.. 1885.