МАТИ Ізійшло багато ночі, Сплять великі і малі, А каганчик все мигоче В хаті вбогій на столі; То на мить мов погасає, То ізнов заблима він, Вбогі стіни осяває, Стіл та лави коло стін. Вбого, тихо у тій хаті, Тільки прядка торохтить Не ляга ще досі мати, Син давно спокійно спить. Світло іноді освіте Піл, де сон його повив; Спить хлоп'я, рядном укрите, Бачить море любих снів. Сниться хлопцеві пахучий Ліс і луки у квітках, І пташок рої співучі, Сонце сниться в небесах, Сняться забавки без краю, Сняться радіснії дні... І щасливий усміх грає На губах йому вві сні. Спить хлоп'я, щасливе снами, Прядка ж тихо торохтить,— Наболілими руками Ледве можучи робить, Довгу нитку витягає Вбога мати удова; В хворих грудях заниває, Як під гнітом голова,— Та не кидає: на сина Заробляти треба їй... За годиною година Йде, усюди супокій; Каганець самий у хаті Ледве-ледве миготить... І пряде бездольна мати, Син, щасливий снами, спить. 1885.