МАТИ

Ізійшло багато ночі, 
Сплять великі і малі,
А каганчик все мигоче
В хаті вбогій на столі;
То на мить мов погасає,
То ізнов заблима він,
Вбогі стіни осяває,
Стіл та лави коло стін.
Вбого, тихо у тій хаті,
Тільки прядка торохтить
Не ляга ще досі мати,
 Син давно спокійно спить.
Світло іноді освіте
Піл, де сон його повив;
Спить хлоп'я, рядном укрите,
Бачить море любих снів.
Сниться хлопцеві пахучий
Ліс і луки у квітках,
І пташок рої співучі,
Сонце сниться в небесах,
Сняться забавки без краю,
Сняться радіснії дні...
І щасливий усміх грає
На губах йому вві сні.
Спить хлоп'я, щасливе снами,
Прядка ж тихо торохтить,—
Наболілими руками
Ледве можучи робить,
Довгу нитку витягає
Вбога мати удова;
В хворих грудях заниває,
Як під гнітом голова,—
Та не кидає: на сина
Заробляти треба їй... 
За годиною година        
Йде, усюди супокій;
Каганець самий у хаті
Ледве-ледве миготить...
І пряде бездольна мати,
Син, щасливий снами, спить.

1885.