ГРОЗА Мовчки насунули хмари І залягли округи, І потьмарились одразу Луки, поля і луги. Тріпалось листя, мов з ляку; Гнулись додолу квітки; Ледве плескалася річка; Мов повмирали пташки; Тиша страшна і німая... Ясно-блискуча стріла Небом зчорнілим пробігла, Хмару вогнем обвила; Мить ще єдина — й одразу Вдарило громом страшним, Наче хиталося небо Й світ захитався із їм. Ляком пригнічені, ждали Смерті поля та гаї... Крапнула крапля і друга — І полились течії! Довго з похмурої хмари Води потопом лились, Довго громи гуркотіли, Блискавки в хмарах вились; Довго здавалось, що небо Землю втопить завзялось, Поки аж хмара поблідла, Високо сонце знялось. Зазеленіли, засяли Луки, поля і луги; Радісно хвиля моторна Плеще в свої береги; І голосніш, веселіше Защебетали пташки, І запашніше запахли, Сяючи пишно, квітки. І до блакитного неба Вся усміхнулась земля — Ріки, і гори з лісами, Луки, степи і поля. 1889.