ХЛОПЦЕВІ

Прощавай, мій розумний, мій любий!
Прощавай! На хвилину зійшлись
І розстанемось ми, та й не знаю,
Чи побачимось знову колись.
Ми душею з тобою єднались,
Ти дитинячим серцем кохав
Моє сточене серце побите —
Тобі теж я коханням віддав.
Таким щирим і чистим коханням
Не кохав я нікого й малим,
І такою святою сльозою
Я не плакав іще ні за ким!
Покидаю тебе я, дитино,
Покидаю тебе одного...
Чи ти ж зможеш прожити на світі,
Не споганивши серця свого?
Чи ти зможеш же серцем своїм
Між усім цим зостатися чистим
І таким, як тепер ти, святим?
Я не знаю, мій любий, мій щирий,
Тільки в мене надії нема:
Світ цей темрява темна й для серця
Неприхильна, сувора тюрма.
Тебе в чистеє чоло цілую
І востаннє кажу: прощавай!
Прощавай, мій розумний, мій любий!
Роз'єднає далекий нас край!

1883.